Тарас Мельничук

Князь роси

(вибрані поезії)


сутеніє вечір мій вогнем
і журавлем коло криниці
козацьке щастя під конем
а кінь мій білолиций

козацьке щастя під конем
а кінь цілує воду
напився блискавки з вогнем
націлувався крові з броду

козацьке серце під конем
а на коні сідельце
гасіть коня мого вогнем
стріляйте в серце

козацьке серце під конем
а на коні не хоче
відай оба ми коню вмрем
вже турок шаблю точе

  * * *

тут Сагайдачний
в кожнім серці
                  плаче
пояничарились
козачі юнаки
й з дівочих чресел
                необачних
сипляться на діл
                потурнаки
так день
      так рік
      і так віки
і жовкне Шлях Муравський


йдуть печеніги
            в Печеніжин
          і голубі хозари
сховались
          за козацькими сльозами
          у ковил
і ждуть і ждуть
          нових могил


Стародавній сонет

Бджіл медоносних українські доли...
Ян Анджей Морштин(1619—1693)

Бджіл медоносних українські доли,
Й сама Вкраїна — вулик золотий...
Було, було... Та відгуло в світи
Й взяло з собою щільники медові.

І покриткою попідтинню доля
Пішла, розп'ята на штики й хрести.
Втіка з Сибіру Кармелюк Устим,
Але дарма — нема Вкраїни вдома.

Є прах. Є страх... З Софії капле кров,
Аж захлинулись Золоті ворота,
І жебраком йде до Москви Суботів,

А до галер прикований Дніпро
Везе своїх братів й сестер в неволю
Повз москалем зґвалтовану тополю.

  * * *

живу син риби
у пропахлій
ароматом чорнобилю
                і чебреців
ріці

живу у ріці
до мене приходять
синьоокі бобри
щоб мене налякати

живу живу у ріці
на Поділлі Волині
Покутті
              раптом
              хтось мене взяв
                  на приціл:
                  не тікай
        все одно тебе спалимо
        щоб твій син не ходив
            як мікроб
            як рута —

            розкутий

  * * *

І ось я на Україні,
Звісно, у сні...
Бджоли пасуться на полонині,
Заробляючи трудодні.

Небо лягло на Карпати,
Немов на підвалини світові...
Корови хрестяться
              на конюшину
І тут же вмирають —
живі.

   * * *

болить мене доля
від дому до Дону
безсмертя болить
                  і сльоза
і грона соборів
й сто тисяч заборів —
й безлиста як воля
                      лоза


  * * *

байдаки личком
до моря нахилились
    ми ж так любились
    братів не кували
синє море визволяли

а тепер
синє море потопає
крізь човен
                  витікає

а човен покинув
червону калину
одним-один
на чужині гине

  * * *

візьми мене
            на цій траві
візьми
            ми ще живі

  * * *

я знав
що найкраща птаха

на світі

це жінка

я кохав
і вона кохала мене

а потім їй стало
сумно зі мною

вона вийшла у сад
щоб я не бачив
приміряла
золоті крила —

і полетіла

я плакав
обіймаючи на ліжку
її біле
ледь засмагле
тіло

Апокаліпсис
            І

... а я не плачу
              бо не бачу
мої праруки працю б'ють
а дачні правнуки невдячні
жують собі мандячну жвачку
банячать аж вилазить пуп
й на всепотопну качку й крячку
плюють
калину п'ють — під ноги ллють
              рубінові сердечка
                сонця крик
              чи то содом
                чи то утома
а куля з цівки висува язик:
— ой здрасці (весело!)
            ви вдома?

          II

...четвероногії могили
по тій Іонії ходили
і зупинились у ворот
    що се за двір?
            що за народ?
чи єсть тут день?
            чи єсть мужі?
хто скаже — встань
      се — Чоловік
кров'ю очищені ножі
не заржавіють в сквернь
повік

що се за дім?
            що за народ?
живого сонця кровотеч
і смертоносний ад європ
і кротость люблячих заброд
і пресмикающийся меч

іноплеменная геєна
йде суд і мертвих
              і живих
й святая єресь воскресенна
спокусить воїнів твоїх

   * * *

спить степ
спить Італія
сплять дівчата

а чужина —
        бездомна

і в череві ворушаться
зародки рабів

  * * *

вітер верховодить
              над житами
добре йому
              з нами
бо ж ми тихі
              гей-но гей
не приходи Україно
ні удень ні вночі
закрий очі
руками

бо нас кидає
у жар
бо нам себе
жаль


ІСТОРИЧНЕ

І

Невольничий базаре
тут день мій гай
мій храм
й моє прикуте небо
      Тут десь старцює
      моє циганське завтра
й пливе крилом з Стамбула
мій злотоперий лебідь
       коли вмира бунчук -
       встає канчук
       й кров брата п'є
       голодний братів меч
Туг кожен
     сам
       башибузук
Що власноруч стина
     вітчизну з плеч

ІІ

Степом іду
коня убито
булану тінь його
за срібну вуздечку веду
Веду
над Трубайлом
чи то над Дніпром
що вкритий кригою
і синюватим
церковним склом
     П'є печеніг вино
     з черепа Святослава
І доки він буде пити
кров мою
зайда кривава?


Свідчення
останнього гетьмана

1

Виводять знов на плац мужчин.
Дроти. І пси (немов міністри)....
Мовчиш, Росіє?..
                  І мовчи!
Точи, точи на себе вістря!
      А ви, кати-наглядачі,
      Всія Росії палачі,
      Не мучте —
              краще нас повісьте...
      Чи розстріляйте! —
                            так простіше! —
       І єресь випаліть огнем!..
...Десь на Вкраїні квітнуть вишні,
Й повстанців — гайдамаків піших

Волочить бусурмен конем.

2

Так і живем...
                І в лелечати
Ростуть не крила —
                          рискалі...
І навіть лопухи вухаті —
І ті пішли у москалі.
Дніпро не знає де Дніпро,
Дніпро не відає, де Київ.
І брата брат
                  за хліб й добро
Веде на правду
до Батия.

  * * *

і шерсть і гавкіт на тлі неба
і місяць наче не один
а шерсті треба й собак треба
і світу п'яного у дим

вікном широким проти сонця
всесвітній розклад і розлад
на цьому боці й тому боці
багато так собачих лап


під тими лапами так тихо
м'які подушечки і все
і чорно-синій неба вихор
і нас несе й собак несе


а у собаки під пахвою
є двоє серць — своє й людське
собаки гавкають на волю
не знаючи що це таке

  * * *

свистить листок за листком
і нас все менше
засипаних листям
бо миші з'їли тишу
з зеленими голодними очима

  * * *

на камені часто
 сидить пташка
або людина


пташка думає
що вона
не людина


а людина
дивиться
в очі пташки

  * * *

в синім озері
симбір-деревце
то виринає
              то потопає


а де ж тії
              райськії двори
райськії двори
з ясними вікнами
                у море
та з тополею
              і к біленькій зорі
зоря по камені
              і сходилася
двори головонькою
              в морі утопилися


    * * *

дивлюсь крізь грати
на Карпати
          аж то
вискочив із зайчика
гляденько
поклав ушеньки
да за пліченьки


а з калинового лугу
вискочив другий
                ой рутко моя
                баламутко
тож тебе набито
ніжками до жовтого
пісочку прибито


    * * *


небо шугнуло —
втяло орлові
крило

чужа земля
пойнялась сліпотою

і садівник сонця
 стікає потом
в жупан


    * * *

Дніпро чіпляється руками
за чагарі і верболіз
і гострить хвилю сивий камінь
й спить горілнць Чумацькій Віз


роса пасе дзвінки
                          і хата
хова за пазуху село
говорить мовчки з богом м'ята
і з вітром гомонить крило


піч калачі у вузлик в'яже
вуста втопились у вині


метелик
            світ на плечах важить
й складає в крильця трудодні


  * * *

це — первозданне:
небо і ліс і гори
і листя зелене


не людьми воно дане
й не людьми буде взято у мене


    * * *


Хто вкрав мій сад,
                        мої морелі,
Мої собори і віки?..
Страшні мені куфайки,
                        і шинелі,
І літаків залізні вітряки.


Убите зілля —
                довге зілля ночі,
Убита хата, вбито кров...
Де ж мають жити мої очі?
Де має жити мій Дніпро?!.

   * * *

сидить дощик
у гаї гаї
та росу робить
          крап-крап
          крап-крап


яке тобі росо дати серце
щоб не розірвалося
        дай мені серце
        зелене як калина
        а дай мені серце
        солодке як Україна


    * * *
я кров змиваю
і хмари стають
червоними

і небо стає
червоним

і білі лебеді —
червоні

але—
це лиш початок



Історичне

   Т. Г. Шевченку

попереду копитить
морозенко у неволю
кінь його сльозою
полива метелицю
за ним біжить запорожжя
по полю
темне як темниця


          ...любов і плач
                    і стежка в люди
          і сльози на підметках
          нема нема
                    а чи ж буде
          черлен саф'ян
                    на чоботи
          гей-но хлопці
                гей


чоботи саф'янці
світ у лантушку
наточили шанців
наварили куль


попереду дике поле
а позаду яр
і життя
            перекотиполе
і брат яничар
і таке воно уранці
і таке вночі
що кінь в ямці
козак в ямці
а в яру сичі
біжить ріка з Запорожжя
та горить огнем
а в зеленій нехворощі
спить козак з конем
ой буланий
          ой буланий
винеси на волю
і заснула Україна
в перекотиполю


   * * *

вийду вранці у сад
вийду ввечері в сад
а саду наче нема

згадаю волю
згадаю неволю

а мама сама
і сама


  * * *

Розлетілись ми, неначе пір'я,
Коли вдарить половик крилом.
Біле пір'я,
        біле — на підгір'я,
А те сизе —
              снігом замело.


Біле пір'я, біле
                    по долині,
А те синє — в море й на Дунай,
Наче в світі є дві України,
Але нас не любить ні одна.


  * * *

повітря приємне
як жіночий голос


куля гніздиться
в стволі рушниці
            (хоче відпочити)

Чумацький Шлях
перестрибнув через окоп
і сів
на мурашині яйця

ми ще існуємо
а вже в повітрі
вогненні змії

і босоногі танки
біжать за дівчатами


  * * *

все чомусь
мені уявляються
скляні птахи
          ось вони летять
          хочуть сісти
          на залізне дерево
          падають
          і розбиваються
          на дрібні атоми
і скляні ніжки
ще довго тріпаються
          на ґратах

 
   * * *

Поплив... Куди ж його занесло,
Куди листок той занесло,
Що хоч би й золоті мав весла,—
Не помогло б...
                  Не помогло...


Не помогло!..
                  А сива плистка
На білім камені сидить,
І золота її колиска
Колише крапельку води.

  * * *

дівчину пустив по Дунаю
поламались ярма несмілі об хлопців
дівчина діброву крильцем має
а зозуля кує у листочок сонце


дівчина тулиться сміхом
                                до гусяти
з горішка ядерце любить надвоє
одну половинку цілує мені на м'яту
а другу з гусятком
                          горішать обоє

   * * *

дрімає всесвіт на травині
підперши зіркою щоку
стоїть по пояс в Україні
ромашка в білому вінку


і ниць падуть і люди й коси
перед ромашкою; — Прости!
і гострять зуби жовті оси
і золоті свої хвости


дівчата дзвонять спідницями
гарбуз ногами топче рінь


і над вечірніми женцями
пітніють тілом комарі

 

XX вік

І

чоловік просить води
а йому дають
          до рук автомат
і посилають
убивати

чоловік просить
          вишневого цвіту
а для нього вмикають
          атомний реактор

     чоловік хоче
     збудувати ластівці
     золоту хатку
а його волочать
в одній сорочці
     будеш у шахи
          з шахом грати
    не на шаховій дошці
    а на вибитих
          власних зубах
        і не вибитих ґратах
чоловік хоче махнути
стрічним дівчатам
чи друзям у лузі
       зеленим кашкетом
а йому дають цілувати
          вогонь з кулемета —
все одно
          чи тут чи там
          чи в уральських заметах
чоловік просить

а воно не варто прохати:
          раз грати —
          то грати!
Поезія. Зміст  Тарас Мельничук  Пам'яті Тараса Мельничука  Журяться журавлі  Усім смертям назло
Народжена з меча  Собача упряжка  Вовки  Олені  Коррида
DeluXe Host